«Ми вже 2022-го року релокували частину обладнання. Частину залишили у Харкові, щоб дати людям роботу, щоб сплачувати податки у Харківській області. У мене ж половина з Харкова приїжджають до Васищева, а половина місцеві. Ми принципово не перевозили частину обладнання, бо хотіли, щоби тут люди працювали, отримували зарплату, платили податки. Зараз у нас гостро постає питання: а що нам робити далі? Залишатися тут і намагатися далі працювати, чи переносити залишене обладнання далі — на Закарпаття. Якщо ми релокуємося далі, то 120 людей, які зараз працюють на «Харків Хімпромі», залишаться без зарплати, без роботи», — ділиться своїми непростими роздумами Тимофєєв.
«Я приїхав сьогодні о другій годині ночі, коли все палало і коли працювали наші доблесні ДСНС Харківської області. Низький уклін хлопцям, бо якби вони не приїхали вчасно, не виконали свій обов’язок професійно, у мене взагалі нічого не залишилося б. Вони врятували деякі приміщення, частину обладнання, тож низький уклін. Зрозуміло, що я в певному шоці, перебувають у шоці і мої партнери. Ми не можемо зараз оцінити, залишитися чи переїжджати. Вже потім обговорюватимемо і вирішуватимемо ці питання. Але без підтримки держави якийсь… Зараз страхування ризиків немає, тобто ми зараз залишені… Приватне підприємство «Харків Хімпром», яке 20 років випускає якісну тару в Україні, є лідером, експертом, є експортером… Ми залишилися віч-на-віч (з бідою — Ред.) Наскільки у нас вистачить фінансів, фінансової подушки – стільки ми пройдемо. Якщо не вистачить — усі накрилися наші справи», — міркує бізнесмен.
Хоча знищенням бізнесу він шокований, все ж таки зізнається — «прильоти» не було несподіванкою. Напередодні росіяни вже били Васищеве — сусіднім підприємством «Омега».
Тому це було очікувано. Я, звичайно, мріяв, що не прилетить, але думав, що прилетить, бо розпочався терор проти цивільного населення. Вони просто знищують підприємства, щоб люди не могли працювати, щоб у них не було грошей, щоб вони не могли жити на Харківщині, у цій місцевості. Це йде терор проти населення», — наголошує Олександр Тимофєєв.
Під час розмови він кілька разів згадує: обговорюватиме релокацію зі своїми бізнес-партнерами. Але сам їхати з Харківщини не хоче.
«Я завжди говорю, що Харків у моїй ДНК, я хочу залишатися тут і працювати. До мене сьогодні підходили всі — питали: Що буде далі? Я говорю: «Хлопці, спокійно працюємо. Давайте розбираємо завали. Жінки плакали, коли прибирали помешкання». Я хочу залишитися, але щоб залишитися, нам потрібна допомога», — визнає директор ТОВ.
При цьому фінанси від держави особливо не сподіваються. Розмірковує про ймовірну участь у відновленні американських чи європейських донорів. Що ж до держпідтримки, то Тимофєєв повторює ту саму думку, яку вже неодноразово до нього висловлювали представники харківського бізнесу: умови роботи та оподаткування не можуть бути однаковими для підприємств у прифронтовій Харківській області та тилових регіонах країни.
«Знаєте, як ми говоримо на зустрічах: рівні умови для нерівних. Ну ми не в рівних умовах. Я не можу конкурувати зараз із тернопільськими компаніями, з київськими компаніями. Я за таких умов. Зараз я постраждав і мені виходить боротися самому. Якщо не буде якоїсь допомоги, не буде якихось економічних преференцій. Припустимо навіть, щоб трошки ми розгойдалися. Ми просто станемо, подивимось один на одного, закриємо підприємство. І далі чимось займатимемося», — підсумував Тимофєєв.
